Вчителі м. Кельце про українських учнів: зацікавлені, зосереджені і прагнуть вчитися [UA/PL]

 Зацікавлені, зосереджені і прагнуть вчитися – так про учнів з України відгукуються вчителі початкової школи №12 міста Кельце. Діти наголошують, що їм добре в Кельце, але по можливості хочуть повернутися додому, в Україну.

Над вхідними дверима початкової школи № 12 імені Героїв Вестерплатте в Кельце майоріють польський та український прапори. У середині приміщення на інформаційних стендах розміщують брошури про організовані збори для біженців. «Звістка про те, що у нас в школі будуть діти з України, поширилася дуже швидко, учні, їх батьки і місцеві підприємства одразу прийшли на допомогу. Дітям влаштували теплий прийом», – розповіла Єва Корчак, вихователь однієї з підготовчих груп.

Зараз у школі навчається 50 учнів з України. Було створено дві підготовчі групи. Єва Корчак є опікуном групи, що складається з 23 учнів 4-6 класів. Діти навчаються за основним навчальним планом. Проте зміст і методи навчання адаптовані до потреб і можливостей учнів. Заняття проводять різні вчителі окремих предметів, але допомагають їм вчителі, які володіють українською мовою. Так у початковій школі № 12 помічником вчителя працює 35-річна Маріанна, вчителька зі Львова.

«Діти швидко вчаться і майже все розуміють. Якщо щось незрозуміло, я тут, щоб допомогти дітям і підтримати вчителів, які проводять заняття», – розповіла Маріанна, яка сама вільно володіє польською мовою.

Для дітей, які навчаються у підготовчих групах, повинно бути не менше 6 годин на тиждень уроків польської мови. «Ми працюємо з підручниками, які адаптовані для вивчення польської мови, як іноземної. Вивчаємо основи та вислови, необхідні у повсякденному спілкуванні», – розповіла вчитель школи – Катажина Голембіовська.

«Це абсолютно новий досвід, у мене були побоювання, але робота справді неважка, діти розуміють польську. Вони дуже веселі та відкриті. Знаючи, в якій ситуації вони перебували, я й не думала, що вони зможуть так швидко адаптуватися до наших реалій, але діти це зробили, вони уважні, і повністю присвячують себе заняттям», – зазначила вчителька.

13-річна Аріна з 6 березня живе в Кельце. Вона приїхала разом з тіткою та двоюрідною сестрою з Житомира. Її батьки та дві старші сестри залишилися в Україні, усі приєдналися до територіальної оборони. «В Україні я вчуся в музичній школі по класу фортепіано. Тут уроки виглядають, як у звичайній школі, у нас є всі предмети та додаткові уроки польської мови», – розповіла дівчина, яка, як і її однокласники, прагне говорити лише польською мовою.

«Нам тут дуже добре, ми можемо ходити до школи і вчитися разом з друзями», – сказав 12-річний Григорій з Краматорська. «З початку війни ми жили у своєму місті, в багатоповерхівці на восьмому поверсі. Ми не хотіли виїжджати з України, але там було небезпечно. Через три тижні батьки вирішили, що ми більше не можемо залишатися вдома. Ракета могла влучити в наш будинок, ми повинні були тікати”, – сказав хлопець. Його батько залишився в Україні і пішов у територіальну оборону. Мама забрала його і втекла спочатку до Львова, де вони провели одну ніч у церкві, а потім на одному з організованих автобусів приїхали в Польщу. Спочатку у Варшаву. Згодом, завдяки знайомим мами вдалося знайти притулок у Кельце.

«Тут нам добре, але вдома було б краще. Як тільки буде можливість, ми з мамою хотіли б повернутися додому», – сказав він.

Юлія зі Львова, яка навчається в сьомому класі разом з польськими школярами, має намір провести свята в Україні (24 квітня). «Польську я раніше не вчила, але коли чую, то все розумію і зараз все краще і краще розмовляю», – сказала дівчинка, весь час впевнено володіючи польською мовою.

«Я намагаюся писати всі контрольні і самостійні роботи. Після уроків ходжу на заняття з волейболу. У мене вже є друзі. Я відчуваю себе тут дуже добре, але на Великдень ми з мамою хочемо повернутися в наш будинок у Львові. Тепер там вже безпечно», – сказала дівчинка.

Діти в класі усміхнені та активні, вони ніби й не згадують про те, що зараз відбувається в їхній країні. Проте бувають ситуації, коли чітко видно їхнє ставлення до поточних подій. Коли в підручнику з’являються згадки про Росію, на їхніх обличчях можна побачити невдоволення.

 «Але найзворушливішим було те, коли я вперше почула, як діти під час уроків самі співають гімн України», – розповідає вчителька підготовчої групи.

Таке спонтанне виконання гімну серед учнів з України відбувається навіть два-три рази на день, іноді й на уроках фізкультури. Коли хтось із дітей промовляє гімн, раптом вся група стає струнко, поклавши руку на груди, і хором співає.

Зараз у Кельце навчається понад 500 дітей з України.

[PL] Kieleccy nauczyciele o ukraińskich uczniach: zaangażowani, skupieni i chętni do nauki

Zaangażowani, skupieni i chętni do nauki – tak o uczniach z Ukrainy mówią nauczyciele ze Szkoły Podstawowej nr 12 w Kielcach. Dzieci podkreślają, że w Kielcach czują się dobrze, ale jeśli tylko będzie to możliwe, chcą wrócić do swoich domów w Ukrainie.

Nad drzwiami wejściowymi do Szkoły Podstawowej nr 12 im. Bohaterów Westerplatte w Kielcach wiszą flagi Polski i Ukrainy. W budynku na tablicach informacyjnych umieszczono broszury o organizowanych zbiórkach dla uchodźców. „Wiadomość o tym, że będziemy mieli w szkole dzieci z Ukrainy rozeszła się bardzo szybko i od razu pojawiła się pomoc ze strony uczniów, ich rodziców i lokalnych firm. Dzieci zostały przyjęte bardzo dobrze” – powiedziała Ewa Korczak, wychowawczyni jednej z grup przygotowawczych.

W placówce uczy się obecnie 50 uczniów z Ukrainy. Utworzono tam dwa oddziały przygotowawcze. Ewa Korczak jest opiekunką 23-osobowej grupy, w której uczą się dzieci z klas IV-VI.

Kształcenie uczniów odbywa się zgodnie z podstawą programową. Treści i metody nauczania są jednak dostosowane do potrzeb i możliwości poszczególnych uczniów. Zajęcia są prowadzone przez nauczycieli konkretnych przedmiotów, ale wsparcie zapewniają nauczyciele, którzy posługują się językiem ukraińskim. W SP 12 jako pomoc naukowa została zatrudniona 35-letnia Marianna, nauczycielka języka ukraińskiego ze Lwowa.

„Dzieci szybko się uczą i dużo rozumieją. Jeśli coś jest niejasne, jestem tutaj po to, aby im pomóc i wesprzeć nauczycieli prowadzących zajęcia” – powiedziała Marianna, sama biegle mówiąca po polsku.

Dzieci i młodzież pobierający naukę w oddziałach przygotowawczych muszą mieć minimum sześć godzin nauki języka polskiego w ciągu tygodnia. W Szkole Podstawowej nr 12 lekcji udziela m.in. Katarzyna Gołębiowska. „Pracujemy z podręcznikami, które są dostosowane do nauki języka polskiego jako języka obcego. Uczymy się podstaw, zwrotów potrzebnych w codziennej komunikacji” – powiedziała nauczycielka.

„Jest to zupełnie nowe doświadczenie, miałam obawy, ale praca naprawdę nie jest ciężka, dzieci rozumieją język polski. Są bardzo wesołe i otwarte. Wiedząc, w jakiej sytuacji się znalazły, nie pomyślałabym, że mogą tak szybko odnaleźć się w naszej rzeczywistości. One to zrobiły, są uważne, przykładają się do zajęć” – zaznaczyła.

Trzynastoletnia Arina mieszka w Kielcach od 6 marca. Przejechała z Żytomierza razem ze swoją ciotką i kuzynką. Jej rodzice i dwie starsze siostry zostali w Ukrainie, wszyscy przyłączyli się do obrony terytorialnej. „W Ukrainie uczę się w klasie fortepianu w szkole muzycznej” – opowiada dziewczynka. „Tutaj lekcje wyglądają jak w normalnej szkole, mamy wszystkie przedmioty i dodatkowe zajęcia z języka polskiego” – powiedziała dziewczyna, która – podobnie jak jej rówieśnicy z klasy – chce rozmawiać wyłącznie po polsku.

„Jest nam tutaj bardzo dobrze, możemy chodzić do szkoły i uczyć się z kolegami” – powiedział dwunastoletni Griegor z Kramatorska. „Od początku wojny mieszkaliśmy w naszym mieście, w bloku na ósmym piętrze. Nie chcieliśmy opuszczać Ukrainy, ale tam nie było bezpiecznie. Po trzech tygodniach rodzice zadecydowali, że nie możemy dłużej zostać u siebie. Rakieta mogła uderzyć w nasz blok, musieliśmy uciekać” – opowiadał chłopiec.

Jego ojciec został w Ukrainie i przyłączył się do obrony terytorialnej. Mama zabrała go i uciekła najpierw do Lwowa, gdzie jedną noc spędzili w cerkwi, a później jednym ze zorganizowanych transportów trafili do Polski. Na początku do Warszawy. Później przez znajomych mamy udało im się znaleźć schronienie w Kielcach.

„Tutaj jest nam dobrze, ale w domu byłoby najlepiej. Jak tylko będzie to możliwe, chcemy z mamą wrócić do siebie” – powiedział.

Święta w Ukrainie (zaczynają się 24 kwietnia) zamierza spędzić Julia ze Lwowa, która uczy się w klasie siódmej razem z polskimi uczniami. „Nie uczyłam się wcześniej polskiego, ale kiedy się przysłuchuję, to wszystko rozumiem i teraz coraz lepiej mówię” – powiedziała dziewczynka, cały czas pewnie posługując się językiem polskim.

„Staram się pisać wszystkie sprawdziany i kartkówki. Po lekcjach chodzę na zajęcia z siatkówki. Mam już tutaj znajomych. Czuję się tutaj bardzo dobrze, ale na święta razem z mamą chcemy wrócić do naszego domu we Lwowie. Teraz jest tam już bezpiecznie” – powiedziała dziewczynka.

Dzieci na zajęciach są uśmiechnięte i zaangażowane, wydają się nie wracać myślami do tego, co dzieje się w ich kraju. Zdarzają się jednak sytuacje, kiedy wyraźnie widać ich stosunek do bieżących wydarzeń. Kiedy w podręczniku pojawiły się odniesienia do Rosji, widać było grymasy niezadowolenia na ich twarzach.

„Ale najbardziej przejmujące było, kiedy pierwszy raz usłyszałam, jak dzieci podczas zajęć same z siebie zaczęły śpiewać ukraiński hymn” – opowiada wychowawczyni grupy przygotowawczej.

Do takiego spontanicznego śpiewania narodowego hymnu wśród uczniów z Ukrainy dochodzi nawet dwa czy trzy razy dziennie, czasem także podczas zajęć wychowania fizycznego. Gdy któreś z dzieci zaintonuje hymn, nagle cała grupa staje na baczność z rękami na piersi i chóralnie śpiewa.

W Kielcach uczy się obecnie ponad 500 dzieci z Ukrainy.

(PAP)